Літо 1940 року. Франція переможена, Париж окупований. Великі автомобільні заводи переходять під контроль німецької влади, що вимагає вантажівок для постачання Вермахту. , який очолює «Сітроен» з часу смерті П'єра Мішлена наприкінці 1937 року, отримує наказ запустити конвеєри на набережній Жавель на користь рейху.
Відкрито відмовитися — ризикувати прямою реквізицією заводу, арештами й безробіттям тисяч робітників. Слухняно коритися — озброювати окупанта. Буланже, ветеран війни 1914–1918 років, уже відмовляється зустрічатися з німецькими посланцями інакше як через посередників.
Між підкоренням, прямою відмовою та двозначнішим шляхом голова «Сітроена» мусить вибирати, знаючи, що його рішення визначає і виживання підприємства, і його власне сумління.
Буланже обрав третій шлях: удавану співпрацю, поєднану з непомітним і систематичним саботажем. Він запровадив «роботу в уповільненому темпі» й наказав постачати німцям свідомо зменшену кількість машин. А головне, за переказами, він звелів перенести позначку рівня оливи на щупах вантажівок, призначених для Вермахту: позначка, нанесена надто низько, призводила до недоливу, а отже до заклинювання двигунів після кількох сотень кілометрів, причому німецькі механіки не вбачали в цьому саботажу. Буланже відмовився зустрічатися з Фердинандом Порше. Його ім'я значилося в німецькому чорному списку «ворогів рейху», яких належало заарештувати; цей список знайшли під час визволення Парижа 1944 року.
T04-163