Літо 1940 року. Після поразки Франції Лотарингію фактично приєднують до Рейху, а її заводи, одні з найпотужніших в Європі, переходять під німецьке управління. 12 липня 1940 року дозволяє Германну Рехлінгу, господареві саарських сталеливарень у Фелькінгені, взяти під контроль заводи родини де Вандель в Айанжі, Мойоврі та Жефі. Братів де Вандель виганяють із Лотарингії за 48 годин.
Рехлінг, чия «Карлсгютте» поблизу Тіонвіля протягом десятиліть зазіхала на ці підприємства, нарешті тримає перлину лотаринзької металургії. Але нацистський державний апарат має власні плани: «Рейхсверке Герман » і концерн Флік вимагають свою частку промислової здобичі завойованих територій.
Рехлінг має вирішити, який шлях відстоювати для цих конфіскованих заводів, знаючи, що посада уповноваженого не робить його їхнім власником і що остаточне рішення ухвалює .
Рехлінг прагнув надовго приєднати заводи «де Вандель» до власної сталеливарної імперії (прилучити Айанж до своєї «Карлсгютте» в Тіонвілі) і поклявся знищити інтереси родини де Вандель. Але постановив поділити мозельські заводи на 3 частини: одні повернули колишнім власникам, інші передали «Рейхсверке Герман », решту — концерну Фрідріха Фліка. Рехлінг гостро протестував, але його вимоги відхилили: у січні 1941 року він утратив контроль над Мозелем, зберігши лише Мерт і Мозель. Засуджений після війни, він був визнаний винним, зокрема, у грабунку промисловості окупованих територій і масовому використанні примусової праці.
T04-165