Після місяців виснажливих політичних переговорів Велика Британія та Франція нарешті погоджуються відправити до Москви військову місію, щоб спробувати укласти союз із СРСР. Делегація на чолі з британським адміралом Реджинальдом Драксом і французьким генералом Еме Думенком прибуває 11 серпня 1939 року — не літаком, а після повільної подорожі пароплавом, і це свідчить, що Лондон не надто поспішає.
Уже з перших засідань постає нездоланна перешкода. Для боротьби з Німеччиною вимагає права провести свої війська через Польщу та Румунію. Але Варшава, яка боїться СРСР не менше, ніж Німеччини, категорично відмовляється пустити радянську армію на свою землю, побоюючись, що вона звідти вже ніколи не піде.
Керівники місії стоять перед глухою стіною. Чи тиснути на Польщу, щоб вона погодилася на прохід радянських військ, нехтуючи її суверенітетом заради порятунку союзу? Чи поважати польську відмову, ризикуючи зірвати переговори? Чи спробувати двозначну формулу, яка нічого не вирішує? Доля союзу, а може, й війни, залежить саме від цього питання.
Місія обминає питання, не вирішуючи його, і відсилає його до Лондона та Парижа: не маючи змоги здобути згоду Польщі на прохід військ і не маючи повноважень підписувати угоду, Дракс і Думенк бачать, як переговори застрягають. Тим часом Москва вже відчинила інші двері: 23 серпня Ріббентроп підписує в Москві пакт про ненапад із СРСР, і союзницька місія втрачає сенс. Цей епізод ілюструє нерозв'язну дилему тристороннього союзу: не можна було здобути СРСР як союзника, не пожертвувавши Польщею, і не можна було пожертвувати Польщею, не зрікшись самого предмета гарантії. Решту довершують повільність і недовіра Заходу.
T00-037