Перлина Британської імперії, Індія налічує тоді понад 350 мільйонів мешканців і є величезним резервом людей і ресурсів. Але національний рух, який очолює Конгрес та , вимагає незалежності й дедалі менше терпить британське панування.
Влітку 1939 року перспектива європейської війни ставить індійських лідерів перед дилемою. Віцекороль, представник Лондона, може втягнути Індію у війну, навіть не порадившись з обраними індійськими представниками, — а це сприймається як приниження й заперечення прагнень країни.
Конгрес має визначити свою лінію. Підтримати британські воєнні зусилля проти фашизму, який він ненавидить, але вимагаючи натомість твердої обіцянки незалежності? Відмовитися від будь-якої співпраці, доки не буде надано незалежність, ризикуючи справити враження, що грає на руку країнам Осі? Чи розгорнути масову агітацію, щоб скористатися слабкістю Лондона? , відданий ненасильству, і , затятий антифашист, мають поєднати мораль, стратегію й національне нетерпіння. Лінія, яку обере Конгрес, визначить не лише воєнні зусилля Індії, а й саме майбутнє зв'язку між субконтинентом та імперією.
Конгрес пропонує підтримку війні в обмін на тверду обіцянку незалежності, а потім сповзає до відмови від співпраці: будь-яку підтримку він ставить у залежність від чіткого зобов'язання Лондона щодо незалежності. Коли у вересні 1939 року віцекороль без жодних консультацій оголошує, що Індія перебуває у стані війни, обурення бурхливе; не діставши задовільної відповіді від Лондона, провінційні міністерства, очолювані Конгресом, у листопаді 1939 року йдуть у відставку. , через свої ненасильницькі переконання, відмовляється цинічно використовувати скруту Британії, але прірва поглиблюється. Протистояння досягне кульмінації 1942 року з рухом «Quit India» («Покиньте Індію»). Позиція Конгресу 1939 року закладає віхи на шляху до незалежності.
T00-038