Від 1934 року народний комісар закордонних справ уособлює лінію «колективної безпеки»: зближення з Францією та Великою Британією, вступ до Ліги Націй, пошуки антифашистського союзу для стримування нацистської Німеччини. Єврей, франкофіл, відвертий прихильник спільного фронту з демократіями, Литвинов — обличчя цієї політики.
Проте навесні 1939 року цей курс видається безплідним. Мюнхен (вересень 1938 року) принизив Москву, яку відсторонили від врегулювання чехословацького питання. Переговори з Лондоном і Парижем топчуться на місці, а Сталін підозрює, що західні держави хочуть спрямувати німецьку агресію на схід.
У ніч на 3 травня 1939 року Сталін мусить розв'язати надзвичайно знакове питання. Залишити Литвинова означає підтвердити ставку на Захід; звільнити його — надіслати сигнал, зокрема до Берліна, де вичікують найменшої зміни в радянській позиції. , вірний виконавець і голова Ради народних комісарів, чекає за лаштунками.
Ці варіанти визначають стратегічну орієнтацію СРСР на найближчі вирішальні місяці. Рішення, яке Сталін ухвалить у Москві, пильно вивчатимуть від Лондона до Берліна, бо воно покаже, до якого табору може прихилитися величезний СРСР.
Сталін замінив Литвинова Молотовим, щоб залишити відкритими всі варіанти: 3 травня 1939 року Литвинова усунули з посади, а Молотов її обійняв. У Берліні цей крок одразу прочитали як сигнал відкритості — усунення єврейського й прозахідного наркома прибирало символічну перешкоду на шляху до зближення. Молотов, дипломатично недосвідчений, але цілком відданий Сталінові, мав вести 2 паралельні переговори: із західними державами та з Німеччиною. Звільнення Литвинова ще нічого не вирішувало, але відкривало шлях до подвійної дипломатії, яка визначатиме літо 1939 року. Самого Литвинова відсторонили від справ, але не переслідували, і після німецького нападу 1941 року він ненадовго повернув собі прихильність Кремля як посол у Вашингтоні.
T00-001