71-річний від 1899 року — теоретик «Аксьйон франсез»: монархіст, націоналіст, антисеміт, традиційний антинімець. Його газета «Аксьйон франсез» — один із найвпливовіших суспільно-політичних щоденників радикальної французької правиці. Станом на 3 вересня 1939 року Моррас і його команда (, , ) мають визначити свою редакційну лінію щодо війни.
Позиція Морраса до 1939 року: затятий антинімець (реванш за 1870–1871 роки, культурний антипротестантизм), прихильник Італії (Муссоліні для нього — взірець для наслідування), радикальний антирадянець, войовничий антисеміт. Франко-британська війна проти Німеччини теоретично мала б поставити Морраса на один бік з урядом Даладьє. Але він так само ненавидить: парламентську Республіку (яку вважає виродженою); соціалістів і комуністів (яких звинувачує в цинічному розпалюванні війни); євреїв-біженців із Німеччини (яких звинувачує в тому, що вони штовхали до війни).
Під час «дивної війни» Моррас розривається: беззастережно підтримати національні військові зусилля чи й далі викривати Республіку та уряд Даладьє, якого він ненавидить? Розпуск ФКП, якого він вимагав, щойно оголошено.
Моррас має визначити, проти кого спрямовувати редакційні атаки найближчими місяцями.
Моррас обирає лояльну критику: він підтримує військові зусилля, водночас нападаючи на «внутрішніх ворогів». Його редакційні статті від вересня 1939 до травня 1940 року коливаються між підтримкою армії та нападами на уряд. Теми: «п'ята колона» (євреїв, комуністів і масонів звинувачують у змові заради поразки), «республіканський занепад» (парламентаризм звинувачують у неефективності), «Народний фронт, присмак якого досі не минув» (реванш за 1936 рік). На початку 1941 року Моррас вітає прихід Петена до влади в липні 1940 року як «божественну несподіванку» — формулу, яка назавжди лишиться за його ім'ям. За Віші він стає одним з ідеологів режиму, підтримує жовтневий закон 1940 року про статус євреїв, обстоює «національну революцію». Під час визволення, у вересні 1944 року, його заарештовують, у січні 1945 року судять у Ліоні за «зносини з ворогом» і засуджують до довічного ув'язнення. Почувши вирок, він вигукує: «Це реванш Дрейфуса!» Ув'язнення в Клерво. 1952 року його милують за станом здоров'я, і за кілька місяців він помирає у віці 84 років. Його шлях за часів «дивної війни» втілює ідеологічну засліпленість частини французької інтелігенції.
T02-038