Уряд Едуара Даладьє, який перебуває при владі з 10 квітня 1938 року, переживає затяжну кризу. Його популярність стрімко падає: згорнутий Саарський наступ, розпуск Комуністичної партії Франції, статична «дивна війна», вибуховий бюджетний дефіцит (50 мільярдів франків 1939 року, за прогнозом 80 мільярдів 1940 року), пасивність перед радянськими провокаціями в Польщі та Фінляндії — усе грає проти уряду.
62-річний , міністр фінансів із листопада 1938 року, втілює наступальну лінію всередині уряду. Колишній адвокат у міжнародних справах, поміркований консерватор (партія «Демократичний альянс»), він обстоює: повну економічну мобілізацію Франції; наступальну військову операцію союзників на допомогу Фінляндії; міцний союз із Великою Британією. Обачніший Даладьє не поспішає втілювати в життя обіцяну Фінляндії допомогу.
5 лютого 1940 року Верховна рада союзників, що зібралася в Парижі, ухвалює відправити експедиційний корпус на допомогу Фінляндії через Нарвік, але підготовка загрузає. Розчарований Рейно думає про відставку. З 6 до 22 лютого напруга між Даладьє та Рейно стає публічною. У парламенті кілька голосів вимагають замінити Даладьє.
Рейно має вибрати, як діяти щодо Даладьє.
Рейно вирішує зачекати всередині уряду, щоб виграти час, поки Даладьє сам не впаде. Упродовж лютого 1940 року він залишається міністром фінансів, але критикує його в приватних розмовах. 19 березня 1940 року, після Московського миру (Фінляндію було принесено в жертву бездіяльністю союзників), дебати в палаті депутатів бурхливі. Даладьє здобуває довіру лише 239 голосами проти 1, тоді як 300 депутатів утримуються, — фактично технічний вотум недовіри. 20 березня 1940 року Даладьє подає у відставку. 21 березня Рейно змінює його на посаді голови Ради міністрів; Даладьє він залишає міністром оборони (політичний компроміс). 6 червня 1940 року Рейно призначає генерала де Голля заступником державного секретаря з питань оборони. Сам Рейно піде у відставку 16 червня 1940 року перед обличчям військової поразки. У вересні 1940 року його заарештовує режим Віші, 1942 року депортують до Заксенгаузена, 1945-го звільняють. Повертається до політичної кар'єри в IV Республіці (депутат 1946–1962), помирає 1966 року. Криза лютого 1940 року провіщає політичний розпад Франції, що призведе до краху травня — червня 1940 року.
T02-031