Владиславу Сікорському 58 років; цього польського генерала від 1928 року відсунув на політичний маргінес режим полковників (санація). Колишній прем'єр-міністр (1922–1923) і міністр військових справ (1924–1925), у 1930-х роках він, перебуваючи в Парижі в інтелектуальному вигнанні, публікував праці з військової доктрини — зокрема «Майбутню війну» (1934), де передбачив механізовану війну й вирішальну роль авіації. Мобілізований у вересні 1939 року, він не отримав жодного оперативного командування: Ридз-Сміглий і Бек вважали його опонентом.
Після радянського вторгнення 17 вересня Сікорський добирається до Парижа через Румунію та Югославію. Президент , інтернований у Румунії, має — за польською Конституцією 1935 року — право призначити свого наступника з-за кордону. Щоб не передавати владу Болеславу Веняві-Длугошовському (близькому до санації), він призначає Владислава Рачкевича, помірного безпартійного діяча, який складає присягу в польському посольстві в Парижі 30 вересня 1939 року.
Рачкевич негайно призначає Сікорського прем'єр-міністром і міністром військових справ. 7 листопада 1939 року Сікорський стає також головнокомандувачем польських збройних сил. Йому дістаються близько 85 000 польських солдатів, що втекли до Румунії та Угорщини й яких треба перевезти до Франції, дипломатичні відносини з Парижем і Лондоном, які слід відбудувати, і вибухонебезпечне радянське питання: визнавати чи ні радянську окупацію сходу Польщі?
Сікорський обирає статус-кво: жодних відносин, жодного визнання окупації, але й без формального розриву. Формального розриву немає, визнання теж. Польський уряд у вигнанні вважає СРСР ворожою державою, але не оголошує йому війни. Ця позиція тримається до німецького вторгнення до СРСР (22 червня 1941 року); після нього Сікорський підписує угоду Сікорський—Майський (30 липня 1941 року), яка відновлює дипломатичні відносини й оголошує колективну амністію для 1,7 мільйона депортованих поляків, і формує на радянській землі Армію Андерса з польських полонених, що вижили. Виявлення братських могил у Катині у квітні 1943 року спричиняє остаточний розрив із Москвою. Сікорський гине 4 липня 1943 року в авіакатастрофі в Гібралтарі — її обставини так і не з'ясовано. Питання його наступника в Лондоні спричиняє політичний розкол вільної Польщі, який прирікає уряд у вигнанні на маргіналізацію після 1945 року.
T01-029