Сталевий пакт, укладений у травні, зобов'язував Італію вступити у війну на боці Німеччини без жодних застережень. Але коли наприкінці серпня 1939 року Гітлер повідомляє Муссоліні, що найближчим часом нападе на Польщу, дуче усвідомлює пастку: Італію, яка, як він знає, не здатна витримати велику війну, невдовзі покличуть виконати підписане.
Муссоліні розривається між двома почуттями. Гордість та ідеологія штовхають його лишитися вірним німецькому союзникові й не втратити обличчя. Реальність — нестача сировини, погано оснащена армія, невойовничі настрої суспільства — підказує обережність. Його зять Чіано, противник війни, наполягає, щоб Італія звільнилася від зобов'язань.
Перед Муссоліні 3 шляхи. Виконати Сталевий пакт і вступити у війну на боці Німеччини, незважаючи на неготовність Італії? Ухилитися, посилаючись на цю неготовність, ризикуючи принизити режим і образити Гітлера? Чи висунути умови настільки обтяжливі, що вони дорівнювали б прихованій відмові? Відповідь Рима позначиться на розрахунках Берліна напередодні нападу.
Муссоліні висунув умови, настільки обтяжливі, що вони дорівнювали відмові: 25 серпня він дав знати Гітлерові, що Італія зможе вступити у війну лише тоді, коли Німеччина постачить їй астрономічні обсяги сировини й озброєння, — свідомо непомірний перелік, який неможливо було виконати. Це була ледь прихована відмова. На початку конфлікту Італія оголосила себе «невоюючою» державою й вступила у війну лише в червні 1940 року, коли перемога Німеччини здавалася вже забезпеченою. Італійське ухилення разом із твердою позицією Великої Британії того самого дня сприяло короткочасному відкладенню німецького нападу, але не змінило його результату. Чіано, противник війни, побачив у цьому ухиленні бажаний перепочинок для країни, яка, як він знав, була не готова до війни.
T00-045