Щойно підписано Сталевий пакт, як італійські військові керівники доносять Муссоліні невтішний висновок: Італія не в змозі найближчим часом вести велику війну. Запасів сировини не вистачає, флот і авіація укомплектовані не повністю, армія погано споряджена після кровопускань в Ефіопії та Іспанії. Генерал Уго Кавальєро зводить ці дані в меморандум.
Проте пакт щойно зобов'язав Італію вступити у війну на боці Німеччини без жодних умов. А Муссоліні знає, що Берлін може розв'язати конфлікт уже восени через польське питання. Дуче опиняється між жагою престижу та реальністю італійської слабкості.
Перед ним кілька шляхів. Відверто сказати Гітлеру, що Італія не буде готова ще кілька років, і вимагати довгої мирної паузи? Блефувати, вдаючи впевненість, щоб не втратити обличчя? Чи непомітно спробувати вивільнитися від найобтяжливіших положень пакту? Послання, яке він надішле до Берліна, вплине на графік Гітлера.
Муссоліні відверто повідомив про неготовність Італії та зажадав кількох років миру: наприкінці травня 1939 року він велів передати до Берліна так званий меморандум Кавальєро, у якому йшлося, що Італія не зможе вести загальну війну до 1942–1943 років, і наголошувалося на потребі в тривалому мирі для завершення переозброєння. Гітлер підтвердив отримання, не змінивши своїх планів. Цей розрив між зобов'язанням за Сталевим пактом і реальним станом італійської армії пояснює, чому у вересні 1939 року Італія оголосила себе «невоюючою» державою замість вступу у війну — на превелике полегшення власних генералів і розчарування Берліна. Гітлер, зі свого боку, не відмовився від свого графіка й далі методично готував напад на Польщу.
T00-013