1 квітня 1939 року громадянська війна в Іспанії завершилася перемогою націоналістів. 19 травня Франко головує в Мадриді на гігантському параді Перемоги: майже 200 000 військових, німецькі та італійські контингенти з Легіону «Кондор» і Корпусу добровольчих військ, і тріумфальна літургія, що славить «каудильйо».
Поза пишнотою Франко має визначити характер свого миру. Країна виснажена, розколота, а сотні тисяч переможених республіканців — солдатів, активістів, прихильників — ув'язнені, утекли або переховуються. Закон про політичну відповідальність, ухвалений ще в лютому 1939 року, відкриває шлях до масових переслідувань.
Вибір політичний і моральний. Великодушність і примирення, щоб загоїти рани? Чи систематичні репресії, щоб викорінити «антиіспанію» й міцно утвердити режим? У зовнішній політиці постає й питання, до якого табору приєднатися — до Осі, яка йому допомогла, чи до обачного нейтралітету, — коли Європа сповзає до війни. Рішення, яке ухвалить Франко, сформує не лише Іспанію після громадянської війни, а й місце Іспанії в Європі, що котиться до нового конфлікту.
Франко запроваджує систематичні репресії, щоб викорінити опозицію: за перемогою слідує хвиля репресій — військові трибунали, розстріли, переповнені табори й в'язниці, примусова праця. Оцінки істориків щодо кількості розстріляних у перші роки після війни сильно різняться залежно від джерел і методів — ідеться про десятки тисяч. Сотні тисяч іспанців потрапляють до в'язниць або в еміграцію. У зовнішній політиці Франко проголосить у вересні 1939 року нейтралітет Іспанії, який у червні 1940 року перетвориться на статус «невоюючої держави», і водночас Іспанія залишатиметься пов'язаною з Віссю. Мадридський парад започатковує диктатуру, яка триватиме майже 40 років. Пам'ять про ці репресії й досі лишається предметом гострих суперечок у сучасній Іспанії.
T00-009