Усупереч поширеній думці, німецька атомна програма розпочалася не 1942 року: вона існує від 1939-го. Перший «Урановий союз» (Uranverein) утворюється в квітні 1939 року під егідою Міністерства освіти Рейху, після того як фізики вказали на військове застосування поділу ядра, відкритого Отто Ганом і Фріцем Штрассманом наприкінці 1938 року. Друге, краще структуроване, створюють 1 вересня 1939 року під контролем Управління озброєнь сухопутних військ (Heereswaffenamt) і Курта Дібнера. Фізичний інститут кайзера Вільгельма (KWI) у берлінському Далемі стає його центром.
У 1941 році керує теоретичними роботами з Лейпцига (інститут він очолить лише 1942-го); досліди з урановим реактором у Лейпцигу проводить . Зусилля розпорошені між десятком автономних інститутів — Дібнер у Готтові, Гартек у Гамбурзі, Боте в Гайдельберзі, Клузіус у Мюнхені, — які змагаються за обмежені ресурси. Німці ставлять на важку воду (завод «Норск Гідро» у Веморку в окупованій Норвегії), а хибне вимірювання Боте змушує відкинути графіт — шлях, який досліджуватимуть інші.
Наприкінці 1941 року оцінки термінів і вартості зброї розколюють фізиків, а фронти вимагають негайного озброєння — ракет, реактивних літаків, броньованої техніки. Поділ ядра конкурує з цими програмами за обмежені матеріали й кошти. Великі рішення про те, який пріоритет надати урану, ще попереду: зробити з нього державну справу чи лишити йому статус дослідження?
Програма зберегла скромний пріоритет і ще більше відстала. Наприкінці 1941 року переважало переконання, яке поділяв і Гейзенберг: до придатної до використання бомби ще багато років, тож перевагу віддали ракетам і реактивним літакам. «Урановий союз», що діяв від 1939 року під Управлінням озброєнь, а 1942 року перейшов до Рейхської ради з досліджень, лишався децентралізованою мережею суперницьких інститутів, структурно неспроможною змагатися з концентрацією ресурсів Мангеттенського проєкту. Залежність від норвезької важкої води, помилка з графітом (хибне вимірювання Боте) і мізерний бюджет визначили невдачу; саме графіт, помилково відкинутий, привів американців до першого критичного реактора в грудні 1942 року. На конференції 4 червня 1942 року Шпеєр і керівники дійшли висновку, що бомбу не вдасться створити ще багато років, і переорієнтували зусилля на виробництво енергії, без екстреної програми (crash program). Жодної німецької атомної зброї до кінця війни не з'явилося.
T10-010