живе в містечку Бєлжець на залізниці, що з'єднує Люблін зі Львовом, на південному сході окупованої Польщі. У жовтні 1941 року з'являються есесівці й вимагають у містечка близько 20 чоловіків для робіт. Козак — один із них. Від 1 листопада на ділянці вздовж відгалуження залізниці він зводить дерев'яні бараки: довгий 50-метровий барак біля рампи, інший, куди впускатимуть прибулих нібито для купання, і третій, розділений на відсіки.
Роботами керує есесівський інженер , наглядають охоронці. Протягом зими польські робітники розуміють, що те, що вони зводять, не має ні вигляду трудового табору, ні казарми. Рампи нікуди не ведуть; труби, герметичні відсіки, саме розташування бараків окреслюють призначення, якого не називає жодна табличка. Невдовзі поляків відсторонюють і замінюють примусово залученими євреями; але Козак і його сусіди, розселені по містечку, бачили, як росте комплекс, і здогадуються, для чого він слугуватиме, коли почнуть прибувати транспорти.
У лютому 1942 року споруду майже завершено, а по довколишніх фермах ходять чутки. Козак може спробувати передати те, що знає, польському опорові — Армії Крайовій, ризикуючи бути виданим і розстріляним; мовчати й нічого не показувати, як багато інших, кого паралізує страх перед репресіями; або зважитися на самотній вчинок — диверсію, застереження населенню, якому загрожує смерть, — який одразу виказав би його есесівцям.
Жодне джерело не вказує, що передав те, що знав, або зважився бодай на якийсь крок: як і більшість мешканців містечка, він мовчав під окупацією. Заговорив він лише по війні, давши свідчення в суді 14 жовтня 1945 року й докладно описавши спорудження перших бараків для вбивства газом — одну з рідкісних безпосередніх розповідей про будівництво табору. Однак іншими шляхами польський опір дуже рано зібрав відомості про Бєлжець, а підпільна держава допомогла розкрити світові його природу. Бєлжець, перший центр знищення в межах «акції Рейнгард», діяв від березня до грудня 1942 року: тут газом убили від 430 000 до 500 000 євреїв, депортованих з півдня окупованої Польщі. Таємниця була майже цілковитою: із сотень тисяч жертв вижили лише 7 в'язнів зондеркоманди, а єдине опубліковане свідчення вцілілого належить Рудольфові Редеру.
T10-068