Восени 1941 року у Варшавському гетто школа залишається забороненою для єврейських дітей, за винятком кількох початкових шкіл, які Юденрат дістав дозвіл відкрити у вересні: з 10 років діти зобов'язані працювати, а будь-яка середня чи вища освіта лишається підпільною. Для дівчини, що мріє про вищу освіту (філософія, медицина, природничі науки), інтелектуальне майбутнє здається замурованим — у переповненому просторі, де за муром скупчилися сотні тисяч людей, віддані тифові й організованому голоду.
Але заборона породжує підпільну освітню систему. Колишні викладачі організовують «комплети» (komplety) — невеликі таємні навчальні гуртки, що збираються у квартирах, часом під виглядом громадських їдалень для дітей. Там викладають програму початкової й середньої школи, а для найпідготовленіших — університетського рівня. Навчання стає актом морального спротиву окупантові, який прагне звести євреїв до чистої робочої сили.
Найяскравіший приклад — підпільний медичний факультет. Ще 1940 року німці дозволяють «санітарні курси боротьби з епідеміями», виправдані тифом; від травня 1941 до липня 1942 року ці курси охоплюють справжню медичну освіту за зразком європейських навчальних програм. Але ціна непомірна: багато учнів навчаються голодними, без продовольчих карток, під постійною загрозою облави й депортації, яка масово вдарить по гетто влітку 1942 року.
Підпільне навчання було масовим явищем у Варшавському гетто: тоді як від осені 1941 року дозволяли лише кілька початкових шкіл, тисячі дітей і молоді відвідували комплети, організовані вчителями без роботи, і існувало навчання університетського рівня, зокрема підпільний медичний факультет, замаскований під «санітарні курси» (1941–1942). Навчання для тих, хто мав на нього сили попри голод і без продовольчої картки, було актом культурного спротиву. Більшість цих студентів і їхніх викладачів депортували й убили в Треблінці під час «великої депортації» влітку 1942 року.
T09-009