Довоєнна Бельгія дає притулок значній єврейській громаді, яку частково становлять біженці, що втекли від нацизму з Німеччини, Австрії чи Східної Європи. З приходом окупанта влітку 1940 року ці родини, які вже раз утікали, бачать, як наближається загроза, якої, як їм здавалося, вони уникли.
На цьому етапі окупант ще не видав у Бельгії великих антиєврейських розпоряджень (перепис, виключення), які з'являться восени 1940 року. Але німецький досвід майже не лишає сумнівів щодо того, що наближається. Перед вами жахлива дилема, і постає вона рано. Залишитися в Бельгії в надії, що окупація тут буде поблажливішою, ніж деінде, і через брак засобів для від'їзду. Тікати далі — до неокупованої Франції, Іспанії, Португалії чи ще далі, ціною нового вигнання з непевним кінцем. Або спробувати стати непомітними, тихо лишаючись на місці.
Інформації мало, кордони зачиняються, віз бракує. Чи варто їхати, поки, можливо, ще є час, чи залишатися й сподіватися? Вибір, зроблений у непевності, може вирішити питання виживання.
Усі 3 варіанти співіснують, залежно від засобів, зв'язків та інформації, але переважна більшість залишається в Бельгії, найчастіше через брак віз і коштів, у надії, що окупація тут буде поблажливішою; лише деякі, попереджені, встигають утекти на південь Франції, а потім на Піренейський півострів. Влітку 1940 року масштаб небезпеки ще не повністю усвідомлюють. Та вже восени 1940 року окупант видає перші антиєврейські розпорядження (визначення, перепис, виключення з професій) — прелюдію до пограбування майна, а з 1942 року — до депортацій до Аушвіца: із приблизно 56 000 євреїв, узятих на облік у Бельгії, понад 25 000 буде депортовано, переважну більшість — убито. Рішення, ухвалені в непевності 1940 року, трагічно позначаться на цих долях.
T04-131