На місцевому рівні саме бургомістр стоїть на першій лінії перед окупантом. Німецька військова адміністрація вимагає від громад усіляких повинностей: реквізицій житла, продовольства, транспорту, робочої сили, подання списків, розвішування розпоряджень. Бургомістр — обов'язковий посередник між окупантом і мешканцями своєї громади.
Для вас як бургомістра кожна вимога — випробування сумління. Співпрацювати повною мірою, щоб уберегти громаду від репресій і зберегти контроль над місцевою адміністрацією. Чинити пасивний опір: зволікати, применшувати, «не розуміти» наказів — ризикуючи санкціями. Або піти у відставку, щоб не заплямувати себе, залишивши місце, можливо, ще запопадливішому колаборантові.
Ситуація тонка: забагато запопадливості — і стаєш співучасником; забагато опору — і наражаєш населення на жорстокість окупанта або на те, що тебе замінять маріонеткою. Як і генеральні секретарі на національному рівні, бургомістр уособлює щоденну дилему адміністративного «меншого зла».
Більшість співпрацюють у межах «політики меншого зла», якої дотримується бельгійська адміністрація: виконувати накази, щоб захистити громаду й зберегти контроль, при цьому гальмуючи чи пом'якшуючи все, що можна. Проте позиції різняться залежно від людей і місць. Дехто з бургомістрів чинить активний опір (ціною звільнення чи арешту); інші, особливо після заміни посадовців колаборантами (зокрема через Фламандський національний союз (VNV) чи «Рекс» з 1941 року), виконують накази запопадливо. Окупант до того ж підштовхує до призначення бургомістрів, відданих його справі. Роль бургомістрів, як і всієї адміністрації, після Звільнення суворо оцінюватимуть в усьому спектрі відтінків сірого.
T04-129