У Ленінграді радянський посадовець, відповідальний за постачання, веде облік, якого населення не знає: на скільки днів вистачить продовольства для майже 3 мільйонів мешканців. Місто, погано підготовлене до облоги, за літо дало своїм запасам розтанути, розраховуючи на швидку перемогу, якої так і не сталося.
8 вересня 1941 року війська групи армій «Північ» виходять до Ладозького озера й перерізають останню залізницю: сухопутне оточення замикається. Відтепер усе надходить лише озером або повітрям, а зима наближається.
Значну частину продуктів зосереджено в одному комплексі старих дерев'яних сховищ — Бадаєвських складах, добре помітних із неба, а Люфтваффе тим часом посилює нальоти. Реальні цифри лишаються суворо охоронюваною таємницею: їхнє розголошення розпалило б паніку.
Посадовець мусить вирішувати швидко: тримати продовольство разом, щоб краще контролювати розподіл, розосередити його по місту, щоб зменшити ризик від бомб, або вивезти частину на схід через Ладогу, поки озеро ще придатне для судноплавства.
Вибір упав на збереження запасів в одному місці. Увечері 8 вересня 1941 року наліт Люфтваффе підпалив Бадаєвські склади: близько 3 000 тонн борошна й 2 500 тонн цукру згоріли. Образ полум'я й розтопленого цукру, що стікав у підвали, став символом голоду, який настав услід. Норми видачі впали аж до пайка хліба в 125 грамів (часто з домішками сурогатів) з 20 листопада до 25 грудня 1941 року. Голод убив, за оцінками, від 600 000 до понад мільйона цивільних, а пік перевищував 100 000 смертей на місяць упродовж зими. Історіографія, втім, внесла корективи в цей міф: запаси Бадаєвських складів становили лише від 1 до 3 днів споживання. Блокада, організована Гітлером, а не лише пожежа, була справжньою причиною катастрофи.
T09-059