На початку 1941 року президент хоче допомогти Великій Британії, яка опинилася в облозі, але стикається з американською громадською думкою, що здебільшого ще залишається ізоляціоністською. Він готує закон про ленд-ліз (Lend-Lease), який має дати змогу постачати Лондону зброю та припаси без негайної оплати — величезне зобов'язання, що викликає суперечки в Конгресі.
Проте рішення підточує настирливе питання: чи справді Велика Британія зможе вижити? Вкласти мільярди в націю, яка розвалиться за кілька місяців, було б політичною та стратегічною катастрофою. Рузвельт не довіряє ні офіційним звітам, які, залежно від джерела, бувають то надто оптимістичними, то надто песимістичними, ні своєму послові, що залишає посаду, — пораженцю Джозефу Кеннеді.
Проте поруч із ним є незвичайна довірена особа: , близький радник, хворий і без офіційної посади, але з цілковитою особистою довірою президента. Рузвельт розглядає можливість відправити його до Лондона як приватного емісара, щоб зсередини оцінити волю Черчилля й британського народу до опору. Проте такий варіант має ризики: неофіційна місія може видатися запереченням офіційної дипломатії, а думка однієї людини, нехай навіть близької, дуже важитиме в доленосному рішенні.
Рузвельт відрядив Гопкінса особистим емісаром оцінити британський опір: на початку січня 1941 року вирушив на кілька тижнів до Великої Британії. Черчилль приділив йому чимало часу; Гопкінс об'їхав країну, відвідав порти, заводи й бомбардовані міста та встановив із прем'єр-міністром довірчі стосунки, які виявилися вирішальними. Під час вечері в Глазго він підсумував свою місію віршем із Книги Рут: «Куди підеш ти, піду й я…». Повернувшись до Вашингтона, він подав однозначний звіт: британці встоять і заслуговують на те, щоб їм допомагали всіма силами. Ця оцінка вагомо вплинула на ухвалення ленд-лізу, підписаного в березні 1941 року, а сам Гопкінс став його адміністратором. Місія також скріпила особистий союз Рузвельта й Черчилля, що відтоді визначав усі союзницькі воєнні зусилля.
T06-040