командує 8-ю австралійською дивізією — одним із головних з'єднань військ Співдружності, що відійшли з Малаї на острів . Офіцер із важким характером, у відкритому конфлікті з британським начальством, він переконався, що розуміє японську тактику краще за будь-кого у вищому командуванні.
Уже кілька тижнів японська армія проламує оборону. Без води, боєприпасів і простору гарнізон загнано в саме місто. Цього дня, 15 лютого 1942 року, британське командування починає переговори про капітуляцію: десятки тисяч вояків Співдружності, зокрема близько 15 000 австралійців, потраплять до рук ворога. Беннетт знає, що обіцяє японський полон.
В останні години перед капітуляцією Беннетт зважує 3 шляхи. Залишитися з людьми й розділити їхній полон, як велить звичай командирові; непомітно передати командування підлеглому й спробувати втекти з кількома офіцерами, щоб донести владі тактичні уроки, засвоєні в боях з японцями; або втекти з острова відкритіше, ризикуючи, що в цьому побачать лише залишення війська напризволяще в годину катастрофи.
Коли капітуляція набирає чинності, передає командування 8-ю дивізією бригадиру К. А. Каллагану й залишає острів на сампані з кількома офіцерами. Він добирається до Суматри, потім до Яви й на початку березня 1942 року дістається Австралії, переконаний, що його досвід боїв з японцями там стане в пригоді. Тим часом близько 15 000 австралійців потрапляють у полон, де багато хто загине. Замість похвали його вчинок викликає скандал: військова слідча комісія, а 1945 року королівська комісія доходять висновку, що він не мав підстав залишати командування. Беннетт більше ніколи не отримує оперативного командування. Дискусія про його поведінку — дезертирство чи обов'язок передати життєво важливі військові знання — досі розділяє австралійських істориків.
T10-076