Підполковник уже кілька місяців командує у Рабаулі, добре знаючи, що його приблизно 1 400 бійців — основу яких становить 2/22-й батальйон — тут лише для спостереження й оповіщення, а не для опору. Канберра знає це теж: цей гарнізон — заздалегідь принесений у жертву форпост, заручники долі, яких не підсилять і не евакуюють. У ніч з 22 на 23 січня 1942 року прикриває висадку переважаючих японських сил вторгнення. Австралійські позиції руйнуються за кілька годин. Ні авіаційна підтримка, ні допомога з моря не йдуть.
Сканлан стоїть перед рішенням, уникнути якого Мельбурн не дав йому жодних засобів. Він може наказати негайно розпорошитися — «рятуйся хто може» в навколишніх джунглях, — сподіваючись, що сотні бійців самотужки дістануться союзницьких ліній через Нову Британію без доріг і без жодної підстраховки. Він може також утримувати згуртовану оборону навколо аеродрому Вунаканау, ризикуючи, що всі сили буде знищено або захоплено в полон одним махом. Є й 3-й шлях: спробувати негайно здатися на узгоджених умовах, щоб зберегти життя в уже програному бою.
Кожен варіант несе свої жахи. Джунглі — не притулок, а смертельний лабіринт для солдатів без харчів і без карт для втечі. Затятий опір проти 5 000–6 000 солдатів, підтриманих японським флотом і авіацією, може закінчитися лише різаниною. Капітуляція, коли невідомо, як японці поводяться з полоненими, — ставка на людяність ворога, яку ніщо не гарантує.
Сканлан наказує розпорошитися. Сотні бійців заглиблюються в джунглі без жодного плану виходу. Багатьох швидко захоплюють у полон японці. Близько 160 полонених убивають у Толі та Вайтавало в лютому 1942 року. Понад 1 000 військовополонених і цивільних, яких у Рабаулі посадили на судно, гинуть у липні 1942 року під час затоплення , торпедованого американським підводним човном, що не знав про людей на борту; це найтяжча морська катастрофа в історії Австралії. Доля покинутої , гарнізону, який Мельбурн приніс у жертву, залишається незагойною раною в національній пам'яті австралійців.
T10-031