56-річний католик і юрист від 1939 року — прем'єр-міністр Бельгії. Коли 10 травня 1940 року Вермахт вторгається в країну, його уряд вирішує не залишатися під окупацією: це урок 1914 року, коли бельгійські міністри перебралися до Сент-Адреса, поблизу Гавра, щоб продовжити війну з союзної землі.
П'єрло та десяток міністрів залишають Брюссель 16 травня, поряд із ними — соціаліст , міністр закордонних справ. 17 травня вони облаштовуються в Ліможі, у Франції. Але бельгійська державна машина розпорошена, чиновники й архіви викинуті на дороги, а армія безупинно відступає у Фландрії. Король , який особисто командує цією армією, залишився в країні: між ними вже визріває чревата тяжкими наслідками незгода між Короною та міністрами щодо того, хто — король-солдат чи уряд — втілює легітимність нації.
У Ліможі уряд — лише жменька людей на чужій землі, залежна від французького союзника, чиє військове становище погіршується щогодини. П'єрло мусить вирішити, звідки й як бельгійська держава продовжуватиме боротьбу.
П'єрло схиляється до Лондона, щоб звідти продовжити війну разом із британцями, але шлях звивистий. Під тиском французів уряд, що зібрався в Ліможі, публічно відмежовується від сепаратної капітуляції короля, довершуючи розрив між Леопольдом III і його міністрами. Потім розвал Франції заганяє бельгійців у пастку на місці; на якийсь час схилившись до компромісу, П'єрло й Спаак зрештою вирішують дістатися Лондона. Подорож через франкістську Іспанію та Португалію довга й небезпечна — вони ледь не застрягають, — і британської столиці вони досягають лише в жовтні 1940 року. Там бельгійський уряд у вигнанні здобуває визнання й керує національними воєнними зусиллями аж до Визволення. П'єрло повертається до Бельгії 1944 року, стикається з кризою, відомою як «Королівське питання», а 1945 року відходить від політики. Його твердість 1940 року зберегла бельгійську легітимність у таборі союзників.
T03-067