Через тиждень після вторгнення німецький наступ стає нестримним. Після втрати каналу Альберта й відступу бельгійської армії на захід Брюссель опиняється під безпосередньою загрозою. Столиця, багата на спадщину й населення, не має вирішальної оборонної цінності, відколи залишено рубіж на Дайлі.
Міська влада мусить вирішити долю столиці. Оголосити Брюссель «відкритим містом» означає відмовитися від будь-якої оборони, щоб уберегти мешканців від бомбардувань і вуличних боїв, але водночас здати столицю без опору й подарувати окупантові символ. Натомість спроба оборони піддала б населення й пам'ятки руйнуванню заради сумнівної військової вигоди, адже армія вже відступає далі.
Спогад про міста-мучениці 1914 року тисне на рішення. Чи оголосити місто відкритим і організувати мирний перехід, чи попри все захищати честь столиці, чи спробувати евакуювати якомога більше людей до приходу німецьких військ? Вибір стосується безпеки сотень тисяч мешканців.
Влада оголосила Брюссель відкритим містом і відмовилася від оборони: 17 травня 1940 року німецькі війська вступили до нього без бою. Цей вибір уберіг столицю від руйнувань, але одразу поставив серце країни під німецьке управління, яке невдовзі оформила військова адміністрація (Militärverwaltung) генерала фон Фалькенгаузена. Рішення передвіщало логіку, що пануватиме за окупації: за можливості зберігати населення та інфраструктуру, навіть ціною компромісів з окупантом. Для брюсельців вступ німців 17 травня став початком 4 років окупації.
T03-136