56-річний радикал-соціаліст , який тричі очолював Раду міністрів і підписав Мюнхенську угоду 1938 року, обіймає посаду міністра національної оборони та війни в готелі Бріенн. Коли 21 березня 1940 року Поль Рейно змінив його на чолі Ради міністрів, Даладьє зберіг цей військовий портфель, що робить його політичним покровителем верховного головнокомандувача Гамелена, близької до нього людини.
Проте Рейно й Даладьє погано терплять один одного. Голова Ради міністрів вважає Даладьє співвідповідальним за пасивність командування й хоче взяти керівництво війною до своїх рук. 18 травня 1940 року, коли під Седаном фронт прорвано, а танки мчать до Ла-Маншу, Рейно проводить перестановки в кабінеті: він оголошує, що сам обійме посаду міністра національної оборони та війни, а Даладьє пропонує міністерство закордонних справ.
Даладьє сприймає цей обмін посадами як пониження й маневр, спрямований одночасно проти нього та проти Гамелена. Він має кілька годин, щоб відповісти Рейно: залишитися в уряді на меншій посаді, грюкнути дверима або чинити опір.
Даладьє приймає портфель міністра закордонних справ — з республіканської дисципліни та зі страху додати політичну кризу до військової, — проте тримає образу на Рейно. Портфель військового міністра переходить до Рейно того ж дня, напередодні заміни Гамелена Вейганом. Даладьє лишається міністром закордонних справ до перестановок 5 червня 1940 року, коли Рейно сам забирає й цей портфель. 21 червня він сідає в Бордо на пасажирський пароплав «Массілія», який мав дістатися Північної Африки, щоб там продовжити боротьбу; Віші заарештовує його в Касабланці. Звинувачений на процесі в Ріомі 1942 року, він дає режимові відсіч, а потім його видають німцям і депортують до Бухенвальда, а згодом до замку Іттер (Тіроль). Вийшовши на волю 1945 року, він знову отримує депутатське крісло за Четвертої республіки й помирає 1970 року. Його відхід із Військового міністерства кладе край тандему Даладьє — Гамелен, що керував французькою армією.
T03-054