Німецький інтендантський офіцер командує дулагом (Durchgangslager, транзитним табором) в окупованій Україні — одним із пунктів, через які радянські полонені прямують до шталагів у тилу. Він служить у війні на знищення (Vernichtungskrieg), яку Німеччина веде на Сході з червня 1941 року.
Осінні оточення спричинили небачений наплив людських мас: близько 600 000 полонених після Київського котла і стільки ж після В'яземсько-Брянського. Годувати їх ніхто не готувався; інтендантська служба, і без того напружена через потреби власних військ, не створила для них жодних запасів.
Вказівки згори однозначні: пайок працюючого полоненого не може перевищувати 2 200 калорій, а доктрина відводить радянському полоненому найнижче місце в пріоритетах. З наближенням зими продовольства бракує.
За колючим дротом тиснуться десятки тисяч людей. Офіцер має вирішити, як із ними чинити: брати з мізерних запасів власних військ; буквально застосовувати норми мінімальних пайків; або відпустити місцевих жителів, щоб зменшити кількість ротів.
У переважній більшості випадків інтендантська служба застосовувала політику мінімальних пайків, на практиці часто урізаних до 700 калорій на добу, а подекуди й до нуля. Наслідком стала масова смертність. За піонерськими дослідженнями Крістіана Штрайта, приблизно 3,3 мільйона з 5,7 мільйона радянських полонених, узятих Німеччиною, загинули — близько 57 %, проти 3,5 % серед британських і американських полонених. Майже 2 мільйони були мертві вже до лютого 1942 року, здебільшого від голоду, холоду, хвороб чи внаслідок розстрілів. вписав ці смерті в логіку «Плану голоду». Долю радянських військовополонених визнано одним із найтяжчих злочинів Вермахту.
T09-067