У листопаді 1941 року генерал вже 3 місяці командує Італійським експедиційним корпусом у Росії — близько 62 000 вояків, які воюють пліч-о-пліч із Вермахтом на півдні України. Літня кампанія була тяжкою; дивізії билися на Донбасі та вздовж нижнього Дінця. Тепер настала осінь.
Проблема проста й жорстока: німці обіцяли забезпечити італійські війська необхідним зимовим спорядженням. Цієї обіцянки не виконано. Солдати CSIR зустрічають зиму в літніх шинелях, у легкому взутті, без валянок. Метеозведення віщують температури нижче мінус 20 °C. Військові лікарі вже реєструють перші госпіталізації через обмороження.
Мессе може продовжувати наступальні операції, на які чекає німецьке командування, попри негайний ризик для своїх людей; надіслати формальний протест і німецькому командуванню, і Риму, призупинивши операції, доки спорядження не буде доставлено; або в односторонньому порядку відвести найвразливіші частини на компактні оборонні позиції без попередньої консультації.
Мессе призупиняє наступальні операції й надсилає формальну ноту і німецькому командуванню (Рундштедту), і Муссоліні, повідомляючи, що його люди не можуть вести зимову війну без належного спорядження. Німці сприймають ноту холодно, вважаючи, що їхнім союзникам бракує войовничості. Рим обіцяє постачання зимових матеріалів, яке надходить по краплі. Мессе наполягає на своїх протестах і береже найвразливіші частини. Це рішення зберігає сотні життів. У грудні 1942 і січні 1943 року, коли італійці з армії-наступниці (ARMIR) зазнають краху на Дону за схожих умов, але без такої ж стійкості їхнього командувача, контраст з обережним керівництвом Мессе в 1941 році часто згадують італійські історики.
T09-080