, 1885 року народження, колишній керуючий Банку Греції, ніколи не мріяв про владу. Прем'єром він став випадково, з волі історії: 29 січня 1941 року диктатор помер від сепсису, і Коризіс успадкував крісло, значною мірою позбавлене змісту, бо кермо насправді тримав король .
Від 6 квітня німецьке вторгнення котиться країною. Лінія Метаксаса прорвана, Салоніки втрачено, британці вже думають про евакуацію. Грецький фронт розвалюється з дня на день, і країна, що всю зиму давала відсіч Італії, бачить, як навколо неї стискаються лещата.
У Коризіса майже немає важелів: армія залежить від Папагоса, стратегія — від короля, а союзники — від Лондона. Але він несе символічний тягар нації в мить, коли все руйнується. Продовжувати програний бій коштувало б тисяч життів; просити умов означало б зруйнувати союз із Великою Британією; піти означало б дезертирувати зі свого посту.
18 квітня, після напруженої розмови з королем у готелі «Гранд-Бретань» — під час якої, як кажуть, обидва зіткнулися через ведення війни — Коризіс повертається додому, пригнічений. Перед ним кілька шляхів, жоден без безчестя й болю.
Коризіс не переживає краху: 18 квітня 1941 року, невдовзі після розмови з королем, він накладає на себе руки у своєму афінському домі, двічі вистреливши з пістолета собі в ділянку серця. Щоб уникнути загальної паніки в столиці, що й так у шоці, його смерть спершу подають як серцевий напад, і розтину не проводять — що надовго живитиме гіпотези, від найбуденніших до найпохмуріших, про точні обставини драми, зокрема про складність пояснити подвійний постріл. Майже безсилий як прем'єр, але не здатний пережити приниження країни, яку він представляв, Коризіс залишає по собі Грецію, що капітулює за кілька днів, і уряд, якому доведеться тікати на Крит, а потім у вигнання.
T07-039