займає місце на лаві підсудних Верховного суду правосуддя, що засідає в Ріомі, невеликому місті в Пюї-де-Дом, яке стало судовою столицею вільної зони. Поруч із ним перед судом постають , інший колишній голова Ради міністрів, і генерал , який у травні 1940 року командував французькими арміями. Режим влаштував цей процес, щоб довести: відповідальність за поразку від Німеччини несуть керівники Третьої республіки, а надто люди Народного фронту.
Обвинувачення вибудувано так, щоб довести військову непідготовленість і політичну слабкість довоєнних урядів. Але справа хистка: судити ведення війни неминуче означає порушити питання й про роль тих, хто керував армією в 1930-ті роки, зокрема й самого маршала Філіппа Петена, військового міністра 1934 року та члена Вищої військової ради. Блюм розуміє, що надану йому трибуну можна обернути проти суддів, але надто різке слово наражає на тяжкі репресії і його самого, і співпідсудних.
Блюмові треба визначити лінію захисту: обернути процес проти й режиму, привселюдно розбиваючи обвинувачення й перекладаючи відповідальність за непідготовленість на тих, хто керував армією; вести вузький юридичний захист, відстоюючи факт за фактом, не нападаючи на режим; або відмовитися визнавати легітимність суду й мовчати перед трибуналом, який він вважає політичним.
і перетворюють процес у Ріомі на обвинувальну промову проти . Замість того щоб узяти на себе відповідальність за поразку, вони пункт за пунктом доводять слабкість обвинувачення й нагадують, що саме маршал Петен і генеральний штаб керували військовою політикою 1930-х років. Збентежена дебатами, що обертаються проти режиму й проти німецьких вимог, влада 14 квітня 1942 року призупиняє процес задля «додаткового розслідування»; справу так ніколи й не розглянуть наново, а 1943 року її остаточно закриють. Підсудні лишаються під вартою: Блюма, Даладьє й Гамелена згодом передають німцям і депортують до Німеччини, звідки вони повернуться лише наприкінці війни.
T10-097