Майор отримує звістку в горах, у глибині острова: японці висадилися великими силами на обох його половинах, а основна частина , оточена поблизу Купанга, ось-ось капітулює. Його — 200 бійців, навчених нерегулярної війни, — досі ціла, але відрізана від Австралії, без постачання, без наказів, в оточенні населення, чия вірність не гарантована. Негайна здача або втеча морем на північ Австралії здаються на цьому етапі єдиними розумними виходами.
Проте Спенс бачить іншу можливість: джунглі й гори Тимору, які його люди знають, можуть стати сприятливим місцем для тривалої партизанської війни. Піти туди — значить поставити на опір тиморців, на здатність жити за рахунок місцевості й на шанс майбутнього радіозв'язку — і все це невідомі величини на острові, який тепер контролює ворог.
Спенс мусить обирати: піти в гори й вести партизанську війну, відмовившись від будь-якої капітуляції; скласти зброю разом з рештою гарнізону, щоб уберегти цивільних від репресій; або негайно спробувати ризиковану евакуацію морем до Австралії. Якщо вони втримаються, ці командос стануть єдиним осередком союзницького опору в усій цій частині Тихого океану — у час, коли поразки йдуть одна за одною від Перл-Гарбора до Сінгапуру.
Спенс відмовляється здаватися. Майже 10 місяців його командос, яким допомагають тиморці — вони погоджуються бути провідниками й постачати їх, — ведуть партизанську війну, яка сковує тисячі японських солдатів — набагато більше, ніж можна було б очікувати від такого нечисленного загону. Їм вдається відновити радіозв'язок з Австралією, що дає змогу скидати постачання й отримувати цінні розвідувальні дані. Евакуйовані морем у грудні 1942 року, вони стануть однією з дуже небагатьох союзних сил, які протистояли загарбникові в ці місяці поразок, — ціною тяжких японських репресій проти цивільних тиморців.
T10-047