Спогад про бойові гази 1914–1918 років і теорія, за якою «бомбардувальник завжди прорветься», навіюють британцям найбільший страх — повітряну газову атаку на їхні міста. Ще до війни уряд організовує масову цивільну оборону: протигазів роздано десятки мільйонів, у садах риють траншеї та споруджують сховища Андерсона, планують навчання із затемнення.
Для родин ці приготування означають конкретні щоденні вибори. Загроза здається водночас неминучою й абстрактною; зусилля, яких вона вимагає, цілком реальні.
Ви — лондонська родина. Чи серйозно сприймати всі настанови — постійно носити протигази, облаштувати сховище в саду, записатися до програм евакуації, суворо дотримуватися майбутнього затемнення — ціною життя, перевернутого страхом? Чи обмежитися законним мінімумом і сподіватися, що нічого не станеться? Чи знехтувати приготуваннями, які здаються панікерськими, ризикуючи, що вас застануть зненацька? Від цього рішення залежить безпека родини, якщо спалахне війна.
Більшість британських родин виконують настанови цивільної оборони — принаймні спочатку: напередодні війни роздано десятки мільйонів протигазів, доставлено 1,5 мільйона сховищ Андерсона, а населення залучено до розгалуженої організації цивільної оборони (ARP). Коли починається війна, приблизно 3 лондонці з 4 носять протигази; згодом, під час «дивної війни», пильність слабшає. Газ, якого так боялися, зрештою ніколи не буде застосовано проти Великої Британії; зате звичайні бомбардування вдарять жорстоко. Ці приготування, які в 1939 році подекуди висміювали як надмірні, сформують «внутрішній фронт» і дух колективної стійкості, що позначить цю війну. Страх перед газом мобілізує цілу націю ще до першого пострілу.
T00-035