Шахтарський басейн, весна 1941 року. З часу перемир'я Нор-Па-де-Кале підпорядковане німецькому командуванню в Брюсселі, а вугілля йде на воєнні потреби Рейху. Робочий день подовжили на півгодини без підвищення зарплати, пайки різко скорочуються, а компанії тепер хочуть платити за виробіток усієї бригади, а не за індивідуальний видобуток.
27 травня на шахті № 7 у Дуржі — у шахтарському селищі «Дагомея» — штейгери тиснуть на людей, щоб вони прийняли цей новий спосіб оплати. Під землею напруга зростає. Нагорі жінки починають збиратися перед конторами компаній.
Кожен робітник має вирішити негайно: підкоритися темпу й оплаті за бригаду, щоб нагодувати родину, домовлятися зміна за зміною чи припинити роботу й позбавити окупанта його вугілля.
Шахтарі «Дагомеї» припинили роботу вранці 27 травня 1941 року, розпочавши «патріотичний страйк 100 000 шахтарів». Рух охопив увесь басейн: близько 100 000 шахтарів зі 143 000 (приблизно 70 %) не працювали до 10 червня. Жінки, яких очолювала, зокрема, , блокували шахтні стволи й виходили на демонстрації перед конторами компаній. Цей страйк, який вважають одним із найбільших в окупованій Європі та одним із перших актів масового опору, позбавив Німеччину приблизно 500 000 тонн вугілля. Репресії були жорстокими: сотні арештів, а в липні близько 270 шахтарів депортували до Німеччини, і майже 130 із них там загинули.
T07-048