52-річний — професор міжнародного права в Сорбонні, колишній делегат Франції в Лізі Націй і помітна постать руху ветеранів, сам інвалід Першої світової війни. Єврей і переконаний республіканець, він не приймає перемир'я. Наприкінці червня 1940 року він перебуває на південному заході Франції, поблизу кордону.
Почувши по радіо де Голля, він вирішує дістатися до Лондона. 24 червня він відпливає з порту Сен-Жан-де-Люз, а 29 червня приходить до де Голля, який одразу пропонує йому відповідати за правові питання Вільної Франції: дати законну основу рухові, що на цей момент є лише самотнім генералом і кількома добровольцями.
Для Кассена на кону дуже багато. Погодитися означає остаточно порвати з Віші, яке вважатиме його зрадником, і вкласти своє ім'я та фаховість у справу з непевним кінцем. Вільній Франції потрібна міцна правова основа, щоб існувати у стосунках з іншими державами; лише він, або майже лише він, здатен її забезпечити.
Кассен погоджується негайно, переконаний, що Вільній Франції потрібна правова основа. Разом із де Голлем він складає угоду від 7 серпня 1940 року між Черчиллем і де Голлем, яка дає Вільній Франції першу визнану правову основу. Ставши одним із головних юристів Франції, що бореться, після війни він стане віцепрезидентом Державної ради (1944–1960), а потім одним із головних авторів Загальної декларації прав людини, ухваленої 1948 року. 1968 року він отримає Нобелівську премію миру, а 1987 року увійде до Пантеону. Його приєднання 29 червня 1940 року ілюструє різноманітність перших вільних французів — у цьому випадку юриста, який приносить рухові, що народжується, найбільше з того, чого тому бракує: легітимність права.
T04-046