Після капітуляції частина бельгійських солдатів — передусім ті, кого не забрали в полон або хто швидко повернувся з нього (здебільшого фламандці, у межах «Фламенполітик») — вирушає додому. Після демобілізації ви застаєте окуповану країну, родину, виснажену масовою втечею від наступу, і життя, яке доведеться відбудовувати під німецьким чоботом.
Повернення ставить питання, якої позиції триматися. Перший шлях — повернутися до звичайного життя, до роботи й родини, змирившись з окупацією через втому й необхідність. Другий — не прийняти окупацію й спробувати приєднатися до тих, хто продовжує боротьбу: дістатися до Англії через Францію та Іспанію й вступити до Вільних бельгійських сил. Третій — вичікувати, не йдучи ні на колабораціонізм, ні на опір, поки не стане ясно, як обернеться війна.
Виснаження, відчуття приниження від поразки, непевність щодо майбутнього тиснуть важким тягарем. Чи варто перегорнути сторінку й вижити, чи відмовитися коритися долі й знову піти воювати, ризикуючи новим небезпечним вигнанням? Багато ветеранів 1940 року стоять перед цим вибором у тиші окупованого літа.
Переважна більшість повернулася до звичайного життя, змирившись з окупацією: виснажені, стурбовані долею родин і без чіткої перспективи, більшість демобілізованих відновила цивільне життя під окупацією. Рішуча меншість зробила протилежний вибір: кілька тисяч бельгійців пробралися небезпечними каналами втечі до Вільних бельгійських сил у Великій Британії (майбутня , пілоти Королівських повітряних сил, моряки). Фламандців рано звільняли завдяки «Фламенполітик», валлони лишалися в полоні: повернення додому чи його відсутність залежало й від цієї політики розколу. Доля кожного вирішувалася в цих виборах літа 1940 року — між виживанням, очікуванням і боротьбою.
T04-123