З 25 серпня 1941 року британські колони з півдня й Червона армія, що спустилася з півночі, за кілька днів зламали опір імператорської армії. Союзники не приховують своїх мотивів: убезпечити «перський коридор» — залізничний і автомобільний шлях, яким мають надходити вантажі за ленд-лізом до знекровленого Радянського Союзу, і взяти під контроль нафтові родовища «Англо-Іранської нафтової компанії» довкола Абадана. Офіційно нейтральний, Іран розплачувався за свою нібито близькість до Рейху й присутність німецьких техніків; насправді ж його географія перетворювала його на життєво важливу артерію, яку Лондон і Москва не могли залишити поза контролем.
У Тегерані володар, який від 1925 року будував сучасну державу, бачить, як його влада розпадається щогодини. Іноземні війська сходяться до столиці, національна армія розвалилася майже без бою, а союзні радіостанції відкрито атакують монарха, називаючи його на ім'я, вважаючи його надто авторитарним і надто прихильним до німців. Палац гуде від чуток і суперечливих порад. Кожен із можливих виходів зачіпає не лише літню людину, а й молоду династію, спадкоємця, який здобув освіту у Швейцарії, і майбутнє окупованої нації.
Британці дають зрозуміти, що погодилися б на рішення, яке збереже корону, за умови, що нинішній володар відійде. Посланці чекають на відповідь у передпокої, а часу обмаль.
вирішив зректися престолу 16 вересня 1941 року на користь свого сина Мохаммеда Рези Пахлаві, якому тоді було 21 рік і який негайно зійшов на трон. Цей крок урятував династію, але колишнього володаря британці вивезли на заслання: спершу на Маврикій, потім до Йоганнесбурга в Південній Африці, де він помер 26 липня 1944 року, так і не побачивши Ірану знову. Країна залишалася окупованою союзниками й у листопаді–грудні 1943 року стала місцем Тегеранської конференції за участю Рузвельта, Черчилля і Сталіна. Радянські війська вийшли лише 1946 року, після великої кризи холодної війни, що саме зароджувалася.
T09-044