Наприкінці червня 1940 року має визначити політику США щодо розколотої Франції. Уряд Петена облаштовується й користується дипломатичним визнанням Вашингтона: посол , якого невдовзі замінить адмірал Леги, веде з ним справи. Водночас нікому не відомий генерал де Голль закликає з Лондона продовжувати війну.
Державний секретар розповідає Рузвельту про «генерала де Голля», який не має жодних правових підстав: нещодавно підвищений у званні офіцер, колишній заступник міністра вже поваленого уряду, чиїх прихильників британська преса починає називати «вільними французами». Черчилль же готовий його визнати.
Рузвельт має вибрати одну з 3 ліній: визнати де Голля представником Франції, що бореться, триматися виключно Віші або грати на 2 фронти. У Вашингтоні громадська думка здебільшого проти будь-яких зобов'язань, а 1940 рік — виборчий, і Рузвельт прагне небаченого третього терміну. Його вибір визначить на роки американо-французькі відносини й місце Франції в майбутній коаліції.
Рузвельт грав на 2 фронти — офіційно визнавав Віші, а де Голля підтримував потай — і дотримувався цієї лінії до кінця 1942 року. Віші лишалося визнаним, послами при ньому були спершу Булліт, а потім Леги, а де Голля не приймали у Вашингтоні до 1944 року. Така політика породила тривалу недовіру між Рузвельтом і де Голлем — тоді як Черчилль визнав де Голля вже 28 червня 1940 року «лідером вільних французів». Напруга вибухнула на Сен-П'єрі й Мікелоні (грудень 1941 року), на Мадагаскарі (1942 рік) та під час висадки союзників у Північній Африці (листопад 1942 року). Американський вибір червня 1940 року на роки закріпив двозначність позиції Сполучених Штатів щодо Франції, розколотої між Вільною Францією та Віші.
T04-044