Восени 1940 року балотується на безпрецедентний третій президентський термін проти республіканця Венделла Віллкі. У кампанії домінує війна. Рузвельт уже залучив Сполучені Штати до дедалі ширшої допомоги Великій Британії (угода «есмінці в обмін на бази», зростання виробництва озброєнь, перший у мирний час призов, ухвалений у вересні).
Проте американська громадська думка лишається глибоко прихильною до нейтралітету: переважна більшість хоче допомагати Лондону «в усьому, крім війни», не посилаючи солдатів. Віллкі, який поділяє основні засади зовнішньої політики Рузвельта, наприкінці кампанії атакує його з ізоляціоністських позицій, звинувачуючи в таємному підштовхуванні країни до конфлікту.
За кілька днів до голосування Рузвельт готує велику промову в Бостоні. Йому належить обрати тон щодо війни: обережно сказати правду — допомога Великій Британії може колись завести далі; без жодних застережень заспокоїти виборців щодо невтручання; або обійти цю тему. Цей вибір може перекинути мільйони голосів.
Рузвельт вирішує заспокоїти без жодних застережень: жодного американського солдата не пошлють на чужу війну. У Бостоні 30 жовтня 1940 року він дає обіцянку, що стала відомою: «Я вже казав це раніше, але повторю знову, і знову, і знову: ваших хлопців не пошлють на жодну чужу війну». Ці слова заспокоюють виборців і сприяють його переобранню 5 листопада 1940 року проти Віллкі, зі впевненою більшістю в Конгресі. Але вони зв'язують йому руки: він пропустив застереження «крім випадку нападу», яке було в попередніх варіантах промови. Після перемоги Рузвельт прискорює допомогу Лондону — закон про ленд-ліз запускають уже між груднем і березнем. Обіцянка з Бостона після Перл-Гарбора (грудень 1941 року) стане хрестоматійним прикладом передвиборної обіцянки, яку перекреслили події.
T05-019