Навесні 1941 року становище союзників здається похмурим: Балкани й Греція впали, Роммель повернув Киренаїку, Атлантика стікає кров'ю від U-Boot, а «Бісмарк» щойно потопив «Гуд». Ленд-ліз постачає техніку, та яка з того користь, якщо кораблі, що її везуть, топлять по дорозі? Постає питання про ескортування конвоїв американським флотом — на межі акту війни.
Американська громадська думка здебільшого лишається проти вступу у війну; ізоляціоністський рух «Америка передусім» з Ліндбергом досі має велику силу. Тому Рузвельт просувається поетапно, не бажаючи випереджати громадську думку, яку вважає ще не готовою, і водночас готуючи країну до участі у війні, яку вважає неминучою.
27 травня 1941 року президент має визначити тон і розмах великого радіозвернення. Чи оголосити посилений стан надзвичайної ситуації, щоб мобілізувати промисловість і виправдати рішучі заходи, не стаючи при цьому воюючою стороною; обмежитися заспокійливими словами, щоб не тривожити громадську думку; чи зробити крок уперед, оголосивши про збройний ескорт конвоїв, ризикуючи інцидентами з U-Boot?
Рузвельт проголошує необмежений стан надзвичайної ситуації, не оголошуючи війни. 27 травня 1941 року в радіобесіді, яку слухають десятки мільйонів американців, він проголошує «необмежений національний надзвичайний стан» (unlimited national emergency), заявляючи, що на карту поставлено оборону півкулі та свободу морів, і що Сполучені Штати вживуть «усіх необхідних заходів», щоб забезпечити доставку матеріалів супротивникам Осі. Він зупиняється на порозі збройного ескорту, якого ще не оголошує. Промова позначає новий етап американської участі: упродовж наступних місяців настануть окупація Ісландії, перші інциденти з U-Boot («Грір», «Рубен Джеймс») і наказ «стріляти без попередження». Рузвельт і далі обережно просувається до війни, яку Перл-Гарбор у грудні зробить неминучою.
T07-027