Підготувавши громадську думку «арсеналом демократії» та «Чотирма свободами», Рузвельт хоче перетворити допомогу Великій Британії на тривалу систему. Лондон вичерпав валютні запаси й більше не може платити готівкою; без нового механізму потік американської зброї пересохне. Рішення, яке розробив президент, — ленд-ліз (Lend-Lease): дозволити постачати, позичати чи здавати в оренду військове спорядження будь-якій країні, оборона якої визнана життєво важливою для Сполучених Штатів, без негайної оплати.
Законопроєкт, внесений до Конгресу 10 січня 1941 року під символічним номером H.R. 1776, розпалює загальнонаціональні дебати. Ізоляціоністи — комітет «Америка передусім», сенатори Вілер і Най, льотчик Ліндберг — бачать у ньому вирішальний крок до війни й посягання на повноваження Конгресу; Вілер передрікає, що закон «заоре кожного 4-го молодого американця», натякаючи на врожаї, знищені за наказом аграрної політики «Нового курсу».
Рузвельт має вирішити, як вести цю боротьбу: поставити на карту всю свою політичну вагу, щоб ухвалити амбітний закон, навіть загострюючи протистояння з ізоляціоністами; змінити текст, щоб зробити його прийнятнішим, ризикуючи його послабити; або зволікати. Від результату залежатиме здатність Великої Британії вижити матеріально.
Рузвельт ставить на карту всю свою вагу заради амбітного закону, попри протистояння. Він обстоює ленд-ліз із відомим образом сусіда, який позичає свій садовий шланг тому, чия хата горить, не вимагаючи грошей одразу. Після тижнів дебатів закон ухвалюють у березні 1941 року. Ленд-ліз стає вирішальним фінансовим інструментом союзницької коаліції: він постачатиме зброю, продовольство й сировину на десятки мільярдів доларів Великій Британії, а потім СРСР і Китаю, без вимоги негайної оплати. Це акт, що робить Сполучені Штати, ще нейтральні, фактичним «арсеналом» демократій і закріплює їхню матеріальну участь у війні майже за 9 місяців до Перл-Гарбора.
T06-023