Відступаючи, союзники залишають позаду великі склади пального, боєприпасів і матеріальних запасів. Тим часом німецьким танковим дивізіям, чий наступ залежить від постачання бензину, потрібно захоплювати ці запаси неушкодженими, щоб підтримувати свій стрімкий рух. Своєчасно знищити те, що неможливо вивезти, означає позбавити ворога цінного поповнення; залишити все цілим — означає живити його воєнну машину.
Союзне командування серед сум'яття відступу постає перед потребою політики «випаленої землі», яку важко втілити. Систематично знищувати склади при наближенні ворога — ризикуючи спровокувати зайві руйнування чи завадити власним пересуванням. Спробувати вивезти все — що найчастіше неможливо через брак часу й транспорту. Або через недбалість чи безлад дати запасам потрапити до рук ворога.
Ставки цілком реальні: відомо, що німецькі підрозділи заправлялися захопленим французьким бензином. Послідовна політика знищення могла б місцями загальмувати ривок німецьких танків. Але швидкість наступу й хаос відступу ускладнюють усе.
На практиці безлад часто змушував братися лише за найнагальніше, ризикуючи залишити запаси неушкодженими: через брак часу, чітких наказів і координації частина союзних складів пального дісталася німцям цілою, і ті використали її, щоб підтримувати розмах наступу своїх танків. Там, де знищення проводили — частково чи систематично, — воно справді гальмувало ворога. Нездатність провести послідовну політику «випаленої землі» в хаосі відступу стала одним із чинників, що полегшили ривок німецьких танків, — хоча теоретично вони були вразливі до нестачі пального. Цей епізод показує, наскільки логістика й пальне для обох сторін становили серцевину битви 1940 року.
T03-139