31 травня 1940 року. На вузькій смузі дюн і піску, що утворює периметр Дюнкерка, те, що лишилося від Британського експедиційного корпусу, відходить до моря. Уже кілька днів котел стискається: Люфтваффе пікірує на пляжі, німецькі гармати пристрілюються, а колони людей терплячими чергами тягнуться до води, чекаючи на есмінці й строкату флотилію малих суден, що прибули з Англії. Операція «Динамо» триває на повну, але ніхто не знає, скільки годин ще втримається плацдарм.
Ви обслуговуєте польову батарею десь у цьому лабіринті зруйнованих сіл і забитих доріг. Ваші гармати стріляли, доки могли; снаряди ще є, але задня лінія подалася, і вже передають наказ про посадку. Причали й естакада приймають лише частку людей за раз, а черга росте швидше, ніж кораблі встигають пристати. Усе, що батарея тягла з Бельгії, — тягачі, снарядні ящики, важкі гармати, — раптом постає в іншому світлі.
Капітан чекає на ваш знак. Те, що ви вирішите, стосується ваших товаришів, порядку в порту й того, що армія знайде по той бік Ла-Маншу. Гуркіт наближається, а приплив не чекає. Треба вирішувати зараз.
Наказ про посадку передбачав лише людей: усе важке спорядження слід було зробити непридатним. Артилеристи знімали замки гармат, проколювали шини, виводили з ладу двигуни й радіостанції та підпалювали автопарки. Британські експедиційні сили залишили в Дюнкерку майже всю свою техніку — близько 2 470 гармат, 63 000 автомобілів, 20 000 мотоциклів і сотні тисяч тонн боєприпасів і пального. Люди сідали на кораблі лише з гвинтівкою, а то й узагалі без зброї. Ця нестача техніки ще кілька місяців давалася взнаки в обороні Великої Британії, якій загрожувало вторгнення.
T03-181