28 травня 1940 року, коли починається евакуація з Дюнкерка, () Зеппа Дітріха просувається на півночі Франції, щоб відрізати британцям відступ. Його II батальйон, яким командує 29-річний гауптштурмфюрер СС і до якого входить 7-ма рота, атакує район Вормхута.
Есесівці натрапляють на запеклий опір 2-го батальйону Королівського Ворикширського полку (BEF), якому допомагають інші британські частини та кілька французьких солдатів. Бої коштують Лейбштандарту дорого: сам якийсь час не може вибратися з рову під британським вогнем.
Коли в оборонців закінчуються боєприпаси, вони врешті здаються. Кілька десятків полонених, переважно ворикширців, чеширців і артилеристів, приводять до стодоли в Ла-Плен-о-Буа поблизу Ескельбека й набивають її вщерть.
Питання, яке поставлять повоєнні розслідування: що сталося в цій стодолі?
Есесівці без суду вбивають полонених. Вони кидають гранати в стодолу, виводять групи полонених, щоб їх розстріляти, а потім відкривають вогонь по тих, хто лишився всередині. Близько 80 осіб убито. Виживає лише жменька, серед них 2 солдати, яких сприйняли за мертвих і через 2 дні знайшли санітари Вермахту. Це одне з перших задокументованих масових убивств полонених західних союзників, учинених СС. Монке продовжує кар'єру в СС: від серпня 1944 до лютого 1945 року командує 1-ю танковою дивізією СС «Лейбштандарт», а в квітні–травні 1945 року — урядовим сектором Берліна. Узятий у полон радянськими військами в травні 1945 року, він лишається в полоні 10 років і виходить на волю 1955-го. За Вормхут його ніколи не судять: британське розслідування 1947 року не дає підстав для переслідування, а відновлення справи 1988 року в Німеччині упирається в брак доказів. Монке завжди заперечує свою відповідальність. Він помирає 2001 року у віці 90 років. Пам'ятник у Вормхуті відкрито 1973 року; стодолу відбудовано в первісному вигляді, а в Ескельбеку діє невеликий меморіальний музей. Вормхут передвіщає масові вбивства, які СС чинитимуть у наступні роки (Бове, Орадур-сюр-Глан, Мальмеді).
T03-033