16 жовтня 1941 року Москва переживає найчорніший день. Танки Вермахту — лише приблизно за 100 кілометрів, операція «Тайфун» загрожує столиці, і радянська держава наказує масово евакуювати установи, заводи й керівні кадри вглиб країни. Це «велика паніка»: переповнені потяги на Казанському вокзалі, спалені документи, чутки про неминуче падіння міста. Московський державний університет (МДУ) отримує наказ евакуюватися. Двадцятирічному студентові-фізику треба вирішити: сісти в університетський ешелон, бігти до військкомату чи найнятися на завод, який демонтують?
Евакуація університетів — безпрецедентне логістичне зусилля. МДУ вирушає спершу до Ашхабада в Туркменістані, на краю пустелі Каракуми, і лише влітку 1942 року добирається до Свердловська на Уралі. Вагони для худоби, холод, голод, тиф, тижні в дорозі — такою є щоденність переселенців.
Ця міграція — частина найбільшого в історії промислового переміщення: під керівництвом Ради з евакуації понад 1 500 великих підприємств і від 10 до 16 мільйонів людей перевезено на Урал, до Сибіру, Казахстану та Середньої Азії в 1941–1942 роках. Для молоді кожен шлях має свою вагу: піти добровольцем — ризикувати опинитися в «ополченні», погано озброєних дивізіях народного ополчення, що зазнавали жахливих втрат; завод — це робочий день у 11–12 годин; університет — невизначене вигнання.
Більшість студентів і викладачів великих радянських університетів виїхали в рамках евакуації, організованої державою. МДУ восени 1941 року вирушив до Ашхабада, влітку 1942 року його перевели до Свердловська; там він продовжував навчання, а 1943 року повернувся до Москви. Евакуація зберегла наукову еліту країни ціною виснажливого вигнання, позначеного голодом, холодом і хворобами; чимало випускників тих років згодом поповнили радянську науку й воєнну промисловість.
T09-012