У листопаді 1941 року студент-медик із Белграда живе в місті, придушеному німецькою окупацією. Югославію розчленовано в квітні 1941 року, Белград бомбардовано й передано під німецьку військову адміністрацію, до якої від 29 серпня додався маріонетковий уряд генерала Мілана Недича. Країна гуде від опору: чи приєднатися до комуністичних партизанських загонів Тіто, чи продовжувати вивчати медицину, чи тікати в сільську місцевість?
Від 7 липня 1941 року повстання, розпочате Комуністичною партією Тіто, охоплює Сербію. Восени воно звільняє цілу західну територію: «Ужицьку республіку», першу звільнену територію окупованої Європи, з органами управління, пресою та збройовою майстернею. Поруч із партизанами діють четники Дражі Михайловича, але обидва рухи невдовзі вступають у запеклу боротьбу між собою через те, як поводитися з окупантом.
Німецькі репресії надзвичайно жорстокі. 16 вересня 1941 року Кейтель наказує розстрілювати від 50 до 100 заручників за кожного вбитого німецького солдата. У жовтні ця політика сягає вершини розправами в Кралєві та Крагуєваці: у Крагуєваці майже 2 800 жертв, серед них 144 гімназисти, схоплених облавою просто зі шкільних парт. Для студента-медика опір має цілком конкретний сенс: загонам украй бракує медиків.
Тисячі студентів і молодих югославів приєдналися 1941 року до партизанів, багатьох підштовхнув страх німецьких репресалій після розправ у Кралєві та Крагуєваці. Народно-визвольний рух під проводом Тіто пережив дуже важкий початок: Ужицьку республіку було розгромлено вже в грудні 1941 року, а партизанів змусили відступити до Боснії. Але рух вижив і розрісся, і 1945 року налічував армію з кількох сотень тисяч бійців, яка звільнила країну.
T09-015