Перемога Франко викинула на дороги сотні тисяч іспанців. Під час Ретіради в лютому 1939 року майже 450 000 біженців — республіканських солдатів, цивільних, жінок і дітей — перейшли Піренеї до Франції. Влада, не впоравшись, нашвидку розмістила їх в імпровізованих таборах: у Руссільйоні на пляжах Аржелес-сюр-Мер і Сен-Сіпрієн, а потім у Гюрсі в Беарні — огорожі з колючого дроту, убогі укриття, жахливі санітарні умови.
Улітку 1939 року уряд Едуара Даладьє мусить визначити довгострокову політику. Країна, яка й сама готується до війни, вважає присутність біженців дорогою та обтяжливою.
Вимальовуються 3 шляхи. Заохочувати — а то й підштовхувати — повернення до Іспанії, ризикуючи віддати біженців на розправу франкістам? Зберегти інтернування в таборах, умови яких критикує навіть французька преса? Чи організувати їхню інтеграцію через працю, зарахувавши працездатних чоловіків до рот іноземних робітників, корисних для оборонних зусиль? Рішення визначає долю сотень тисяч людей.
Уряд зарахував працездатних чоловіків до робітничих рот, поряд з іншими заходами: частину біженців спонукали повернутися до Іспанії, іноді під тиском; працездатних чоловіків зарахували до рот іноземних робітників, а після вересня 1939 року їх залучали до оборонних робіт або зараховували до Іноземного легіону. Табори Руссільйону та Беарну, умови в яких засуджували, продовжували діяти. Становище іспанських республіканців ще погіршилося за Віші: деякі табори, як-от Гюрс, згодом слугували для інтернування інших переслідуваних. Прийом біженців Ретіради залишився болісною сторінкою в історії права на притулок у Франції. Багато з цих біженців згодом долучилися до французького Опору або до Вільних французьких сил.
T00-015