командує 4-ю ударною армією лише кілька днів, ледве вийшовши з лікарні, — з'єднанням, якому бракує майже 1 000 офіцерів і 20 000 бійців. На південь від озера Ільмень, на Північно-Західному фронті під командуванням Павла Курочкіна, його армія та 3-тя ударна армія Максима Пуркаєва 9 січня 1942 року кинулися на фланг німецьких армій — серед лісів, замерзлих боліт і глибокого снігу.
Прорив вдається понад усі сподівання. Радянські колони проламують оборону, яку тримають ізольовані опорні пункти, захоплюють Андреаполь, а 21 січня — логістичний вузол , приблизно за сотню кілометрів позаду ворожих ліній, разом із величезними складами. Кожен день походу віддаляє піхоту від власних баз: сани насилу встигають, пальне й снаряди надходять по краплині, а зимовий мороз допікає людям і коням.
Єрьоменкові треба вирішити, як розвинути успіх: розвивати наступ щосили на південний захід, у напрямку Велижа та Демидова, ризикуючи небезпечно розтягнути й без того натягнуті лінії постачання; повернути, щоб ліквідувати німецький котел, що формується навколо Холма; або зупинитися, щоб зміцнити фланги й зачекати, поки тили наздоженуть вістря наступу.
Єрьоменко розвиває прорив углиб: просувається на 100–250 км на південний захід, виходить на підступи до Велижа й Демидова та відрізає німецькі тили. Поранений у ногу 20 січня 1942 року, коли німецька авіація бомбардує його командний пункт, він відмовляється від евакуації, доки не вирішиться бій. Разом із 3-ю ударною армією Пуркаєва наступ сприяє ізоляції гарнізонів Холма й початку оточення Дем'янська. Але лінії постачання, розтягнуті на сотні кілометрів у снігах, зрештою стримують порив: Велиж залишається в руках німців, наступ вичерпується навесні, а фронт завмирає на досягнутих позиціях.
T10-088