з 1938 року — наступник Ататюрка на посаді президента Туреччини. Ветеран війни за незалежність, він краще за будь-кого знає ціну конфлікту, який веде молода й слабо озброєна нація. Його лінія вкладається в одне слово: нейтралітет.
Проте на початку березня 1941 року війна стукає у двері. 1 березня Болгарія приєднується до Троїстого пакту, і Вермахт одразу переходить Дунай, розгортаючись на болгарській землі аж до околиць турецької Фракії. Лондон, що саме в цей час висаджує експедиційний корпус у Греції, наполягає, щоб Анкара приєдналася до спільного фронту на Балканах.
Обидва табори наввипередки обхаджують Анкару. 4 березня посол вручає Іненю особистого листа від Гітлера: фюрер присягається, що не має жодних задумів проти Туреччини, й запевняє, що тримав свої війська подалі від кордону. Форін-офіс, зі свого боку, раз у раз відряджає до Анкари Ентоні Ідена, який вабить обіцянкою союзу й матеріальної підтримки.
Іненю має в розпорядженні численну, але погано споряджену армію, оточену державами, що воюють. Мобілізуватися на боці Лондона, виграти час, ведучи переговори водночас із Берліном і Лондоном, чи ввічливо відповісти й зберегти нейтралітет?
Іненю залишився осторонь і зберіг суворий нейтралітет: він утримав Туреччину поза війною. Перед Іденом, який приїхав обстоювати справу союзників, він незмінно повторював, що турки не приєднаються до британських сил у Греції й вступлять у війну лише в тому разі, якщо Німеччина безпосередньо нападе на Туреччину. Розрахунок був холодним: погано озброєній армії нічого не виграти від провокування Вермахту. Німецька дипломатія скористалася цією обережністю; 18 червня 1941 року Анкара навіть підписала німецько-турецький договір про дружбу — за 4 дні до «Барбаросси». Туреччина залишалася нейтральною до лютого 1945 року й оголосила війну Осі лише для того, щоб опинитися серед засновників ООН. Ставка Іненю вберегла його країну від спустошення, що спіткало балканських сусідів.
T07-029