Капітуляція, ухвалена Леопольдом III 28 травня 1940 року без згоди його міністрів, відкриває негайну кризу між королем і його урядом, який очолює і який перебуває за кордоном. Король вирішив лишитися в полоні на батьківщині; уряд же хоче продовжувати війну разом із союзниками.
Уряд у вигнанні стоїть перед засадничим вибором. Публічно відмежуватися від короля, засудити його капітуляцію як провину й заявити, що відтепер лише уряд утілює бельгійську легітимність у цій війні. Приєднатися до короля та його рішення в ім'я національної єдності. Або зволікати, уникаючи відкритого розриву, сподіваючись, що згодом ситуація проясниться.
Ставка — сама легітимність бельгійської держави: хто говорить від імені Бельгії — ув'язнений король чи вільний уряд? Відповідь визначить місце Бельгії в союзницькому таборі й відкриє тривалий національний розкол — «Королівське питання», — який далеко переживе війну.
Уряд П'єрло публічно відмежовується від короля та його капітуляції: ще 28 травня 1940 року з Франції він публічно засуджує капітуляцію короля й заявляє про волю продовжувати війну; П'єрло та його міністри згодом дістаються Лондона, де втілюють вільну Бельгію поруч із союзниками. Цей розрив між ув'язненим королем і законним урядом відкриває «Королівське питання», яке отруюватиме бельгійське політичне життя понад десятиліття — аж до референдуму 1950 року та зречення Леопольда III на користь сина Бодуена 1951 року. Вибір 1940 року, чітко розвівши Бельгію, що воює, і полоненого монарха, зберігає міжнародну легітимність держави, але надовго розколює країну.
T04-094