Адмірал сер зустрічає зиму 1942 року з нерозв'язною задачею. дедалі наполегливішими телеграмами вимагає сталі, літаків і танків: Червона армія стікає кров'ю на Східному фронті, і лише безперервний потік західної техніки дає їй змогу вистояти. Найшвидший маршрут тягнеться вздовж берегів окупованої Норвегії до Мурманська й Архангельська, але цей шлях пролягає через одну з найнебезпечніших зон земної кулі — майже постійна полярна ніч, хуртовини, дрейфова крига, що роздирає корпуси, і всюдисуща загроза з норвезьких фіордів: U-Boot у засідці під чорною водою, бомбардувальники «Гейнкель» і «Юнкерс», що діють у радіусі всього переходу.
Паунд знає, що втрати будуть важкими. Його офіцери пропонують кілька шляхів: підтримувати регулярні конвої до СРСР попри передбачувані потоплення, бо політичний союз зі Сталіним не терпить мовчання; призупинити арктичний маршрут і спрямувати допомогу через Персію або Владивосток — безпечніше, але настільки повільніше, що фронт може розвалитися ще до прибуття перших вантажів; або відправляти лише поодинокі швидкі конвої без важкого ескорту, ставлячи на швидкість, а не на захист.
За кожним варіантом стоїть жорстока арифметика: британські й американські моряки проти радянського часу. тисне, Рузвельт наполягає, а не просить — він вимагає. Паунд мусить вирішити, чи варта солідарність союзників тієї крові, якої вона коштуватиме в арктичних водах.
Паунд та Адміралтейство і далі відправляють арктичні конвої — життєво важливу політичну підтримку СРСР. У липні 1942 року конвой , розпорошений за наказом Паунда через побоювання «Тірпіца», зазнає розгрому: 24 судна з 35 потоплено. Але протягом 1942–1945 років до Радянського Союзу доходять мільйони тонн техніки й матеріалів. охрещує цей маршрут ім'ям, яке залишиться в історії: найгірша подорож у світі.
T10-039