Американка живе в Детройті — місті, яке війна саме перетворює. Мати малих дітей, вона зросла з переконанням, що дружина береже домашнє вогнище, а завод — справа чоловіків. Але чоловіки йдуть: від Перл-Гарбора вербувальні пункти переповнені, а на конвеєрах великих автомобільних заводів дедалі менше чоловіків.
Від початку 1942 року став серцем «арсеналу демократії»: виробники припинили випуск цивільних автомобілів і взялися за танки, авіамотори, вантажівки й боєприпаси. У міру того як мобілізація забирає робітників на фронт, промисловці відчиняють цехи жінкам, набирають їх через плакати й оголошення й обіцяють зарплати, яких досі не знали жіночі професії. Упередження лишаються сильними — сумніваються, чи вистачить жінкам сили і чи їм місце біля конвеєра, — а догляду за дітьми під час довгих змін ніхто не передбачив.
Їй треба вирішити, як відповісти на цю нову пропозицію: найнятися на воєнний завод, попри косі погляди й клопіт із доглядом за дітьми; лишитися вдома, як велить звичай, і вести господарство; або натомість піти в допоміжні служби чи волонтерства, які вважають пристойнішими для жінки.
Підштовхувані браком робочих рук і патріотичним закликом, мільйони жінок переступають поріг воєнних заводів у 1942–1945 роках; їх уособлює (Rosie the Riveter) — образ, що з'явився в пісні 1942 року, а згодом став іконою внутрішнього фронту. Частка жінок серед економічно активного населення США зростає приблизно з 27 % до майже 37 %, а понад 6 мільйонів із них приходять у промисловість; у Детройті та Мічигані, які лише вдвох дають близько 30 % воєнної техніки країни, вони стають незамінними на авіаційних і збройових конвеєрах. Їхня праця підтримує історичний стрибок виробництва. Але після перемоги жінок відсилають додому, щоб повернути робочі місця демобілізованим солдатам: уже 1945 року робітниці заводу «Форд» у Мічигані публічно протестують проти звільнення на користь менш досвідчених чоловіків.
T10-098