Юний контрабандист із Варшавського гетто, якому ледь виповнилося 13 років, знає кожну шпарину в мурі, що замикає квартал. Як сотні єврейських дітей і підлітків, він пролазить крізь діри біля підніжжя муру, каналізацією та замурованими проходами на так званий арійський бік, щоб обміняти там решту цінних речей на картоплю, борошно й хліб. Офіційний пайок, що залишили євреям, мізерний; без контрабанди родини не їдять.
Німецькі вартові й поліція знають ці проходи й стріляють: багато контрабандистів, серед них найменші, падають під кулями біля підніжжя муру. У гетто голод, тиф і холод убивають щодня; поетеса вже закарбувала у вірші постать малого контрабандиста, що годує своїх, ризикуючи життям. Дитина знає, що може не повернутися.
У лютому 1942 року до гетто доходять перші звістки про різанини на сході, а облави посилюються. Хлопець має вирішити, яким шляхом піти: далі перелазити через мур, щоб годувати своїх, попри облави й постріли; відмовитися, щоб лишитися живим, ризикуючи побачити, як рідні згасають від голоду; або віддати знання проходів на службу підпільній мережі, переправляючи документи й повідомлення замість їжі.
Більшість контрабандистів і далі ходять за мур: контрабанда, яку значною мірою забезпечують діти й підлітки, лишається життєво важливою, даючи основну частину калорій, що підтримують життя частини гетто, де на кількох вулицях замкнено близько 450 000 євреїв. Голод там організує окупант: офіційні пайки для євреїв падають приблизно до 180–220 калорій на день, прирікаючи на повільну смерть. Сотні контрабандистів, багато з них зовсім малі, розстрілюють біля підніжжя муру чи в проходах; інші вмирають від голоду, холоду чи тифу. Між 1940 роком і серединою 1942 року понад 80 000 осіб помирають у гетто від голоду й хвороб — ще до депортацій до Треблінки влітку 1942 року. Генрику Лазовертувну, яка увічнила малого контрабандиста, саму депортують і вбивають у Треблінці 1942 року.
T10-069