Поразка 1940 року обертається масовим полоненням: близько 1,8 мільйона французьких солдатів потрапляє до рук німців, значна частина — в останні дні, після заклику Петена припинити бій. Їх перевозять до Німеччини й розподіляють по таборах — шталагах для рядового складу, офлагах для офіцерів.
Для вас, полоненого, неволя затягується на невизначений час. Ви можете терпіти ув'язнення в очікуванні примарного звільнення чи кінця війни, працюючи (нерідко примусово) на німецьку економіку. Спробувати втекти, ризикуючи суворими покараннями, адже вас найімовірніше знову спіймають. Або шукати особливий статус (санітарна репатріація, легша робота), щоб полегшити свою долю.
Перемир'я залишає полонених у неволі як засіб тиску на Віші. Сотні тисяч чоловіків у розквіті сил таким чином вилучено з життя країни, і це тяжким тягарем лягає на родини, економіку й моральний дух нації. Яку позицію ви оберете?
Переважна більшість терпить неволю в очікуванні звільнення: близько 1,5–1,6 мільйона французьких полонених залишаються в Німеччині, багато хто до 1945 року, працюючи на фермах і заводах. Втечі трапляються, але залишаються нечисленними й ризикованими. Віші домовиться про обмежені заходи («зміна», перетворення на «вільних» робітників). Утримання цієї маси чоловіків у неволі — одна з умов перемир'я — є важелем німецького тиску на режим Петена і великою соціальною драмою: родини, позбавлені опори, «відсутнє покоління», центральна тема пропаганди Віші («Маршале, поверни нам наших полонених»). Доля полонених 1940 року тяжіє над усією окупованою Францією.
T04-117